Фото: ДПСУ
У розпал війни він повернувся з-за кордону, щоб стати на захист рідного краю. Владислав — родом із Чернігівщини. Його село дивом минула участь Бучі, Ворзеля, Ірпеня ще на початку повномасштабного вторгнення.
Історію прикордонника Владислава, який боронить Україну з побратимом-кулеметом розповіли у Держприкордонслужбі.
Тоді окупантів зупинив місцевий голова. Чоловік заблокував проїзд бороною, перші автівки було суттєво пошкоджено і колона пішла в обхід.
Окупації вдалось уникнути, а от без зради не обійшлося. З сумом та болем в очах Влад згадує колишніх односельців, котрі втекли до росії, а нещодавно засвітилися на Покровському напрямку в формі окупантів.
— Це те, що не пробачається. Ми з прикордонного району. Дітьми часто забігали на заставу, в мене сусід — прикордонник, тато колись ним був. Нас приймали там з турботою та піклуванням. Зранку 24 лютого цю заставу розбили. Одного з хлопців вдалося поховати лише через 2 роки, і після такого приєднатися до ворога — в голові важко вкладається, — додає Владислав.
Каже, кожна подібна історія ятрила душу, тому щодня із запалом рвався до України. В цивільному житті працював на будівництві. Зводив котеджі, займався дизайнерським ремонтом квартир. На момент повномасштабного вторгнення перебував у Європі за контрактом.
Батьки просили залишатися в безпеці та щойно російські війська впритул наблизилися до його рідного села, Влад не зміг триматися осторонь. Зібрав речі та повернувся в Україну. Перше, що зробив на рідній землі – на пару з товаришем пішов до військкомату.
Після розподілу Владислав потрапив до бригади «Гарт» Держприкордонслужби України. Каже, мріяв обороняти рідну Чернігівщину, але доля завела на Харківщину.
— Мабуть, тут і зараз, я потрібніший, — додає військовий.
Службу несе неподалік від Вовчанська. Заступає на спостережні пункти та тримає оборону на пару зі своїм Жориком. Так Влад назвав улюблений кулемет.
— От тільки вперше взяв до рук – зрозумів, що це моє. Я його дуже люблю. Коли стріляю адреналін зашкалює. Ми з ним ще дамо жару окупантам, — з впевненістю зазначає прикордонник.
За любов до кулемета побратими іменували Владислава «Жорою». Тепер «Жора» з Жориком тримають в страху ворога, який чатує через річку. Окупант не полишає спроб прорвати оборону українських захисників, щоб остаточно захопити Вовчанськ. Хлопці мужньо відбиваються і стримують наступ за наступом. Під час одного з таких проривів, Владислав втратив побратима.
— Він просто стояв і мив руки. Коли ворог іде в наступ — він починає крити з усього. Переважно закидає мінами. От від осколків 120-го калібру і загинув наш побратим, ще двоє отримали поранення, — розповідає військовий.
Евакуацію здійснювали самостійно, під шквальним вогнем. Для Жори то була перша болюча втрата на напрямку. Емоції довелося відкласти на потім, попри все зібрався і вивів побратимів на евак.
— Це війна, всяке буває. Але справа у нас одна — захищати родину, — додає Владислав.
До речі, у чоловіка вона велика. Вдома чекають батьки, троє братів та дві сестри й кохана дівчина. Після перемоги прикордонник мріє створити власну сім’ю, а поки робить усе для того, щоб вона — перемога була якнайскорішою.
Читайте також:
Який вигляд має місто Вовчанськ та як там воюють прикордонники
Вовчанськ і Хутори ворог атакував тричі: третина втрат окупантів безповоротні
Слідкуйте за нами в соціальних мережах:
Facebook сторінка Вовчанськ Gromada Group
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз