«Ієрихонські труби» над Лондоном, Киевом та Харковом: повітряний терор та розвіяний міф про "непереможність"…

Це були ті самі знамениті «ієрихонські труби» — спеціальні сирени, прикріплені до пікіруючих бомбардувальників «Юнкерс-87», аби сіяти паніку й паралізувати волю цивільних.

Нам, українцям, сьогодні не треба пояснювати ці відчуття. Понад тисячу бомбардувальників у небі над Лондоном одночасно! «Люфткріг» або «Бліц» розгортався на повну потужність.

Аси Люфтваффе летіли синхронно, з ювелірною точністю тримаючи дистанцію між крилами. Їхні «ієрихонські труби» провіщали, як їм здавалося, кінець останнього вільного острова Європи.

Вони летіли красиво й упевнено, переконані, що зацикленій на своєму флоті імперії просто нічого протиставити Німеччині в небі. Ефективної системи сповіщення про повітряні атаки Британія на той момент ще не мала.

Бомби рвали на шматки життєво важливі порти, промислові центри, густонаселені житлові квартали…

Підлітний час із захоплених аеродромів Франції до Острова становив не більше 20 хвилин… Вічний «фортечний рів» — Ла-Манш, який століттями захищав Британію від загарбників, в одну мить утратив сенс.

Собор Святого Павла в Лондоні стоїть серед зруйнованих будівель.

Це був лише початок оскаженілих денних і нічних авіанальотів, які тривали до травня 1941 року. Згодом ці бомбардувальники знадобляться Гітлеру для кидка на схід…

18 червня 1940 року Вінстон Черчилль у своїй знаменитій промові «Їхній зоряний час» виголосив: «Битва за Францію закінчилася. Починається Битва за Британію».

Битва за Британію (липень — жовтень 1940 року) — це одна з найдраматичніших і найважливіших сторінок Другої світової війни, коли Велика Британія самотужки протистояла повітряній навалі гітлерівської Німеччини.

Трафальгарська площа з пропагандистськими плакатами «Продовжуйте, Лондоне» та «Салют солдату» на колоні Нельсона.

З цією назвою й увійшла в історію та тепла осінь 1940 року. Гітлерівський генералітет вважав десант із моря занадто ризикованим: британський флот контролював Ла-Манш, берегова лінія виїжилася укріпленнями, а в містах та селах сформувалася народна тероборона — «армія батьків», де кожен чоловік, непридатний до строкової служби, готувався битися за кожен дім.

Але звідки в Німеччини, якій за Версальським договором 1919 року суворо заборонялося мати військову авіацію, взялася така нищівна повітряна міць та виучка пілотів?

Газетний заголовок часів Другої світової війни, пов'язаний із початком «Бліцю» — масованих бомбардувань Лондона німецькою авіацією (Люфтваффе) у вересні 1940 року

Британія й уся Європа дорого заплатили за безтурботність і заколисування автократа, який «встав з колін» і марив реваншем.

Британська розвідка спрацювала ганебно. Якби вона працювала краще, то знала б: ще у 1925 році німецький уряд та СРСР уклали таємну угоду з акцентом саме на ВПС.

У Липецьку (Воронезька область) за сприяння Сталіна один із найкращих німецьких асів Першої світової майор Штар створив надсекретний авіацентр (кодова назва Wivupal). У радянських документах німецькі льотчики проходили під зворушливою назвою «Друзі».

Німецький пікіруючий бомбардувальник часів Другої світової війни Junkers Ju 87, більш відомий як «Штука».

Об'єкт «Л-1». Період роботи: з квітня 1925 року до вересня 1933 року. За ці роки роботи школа підготувала близько 120 німецьких льотчиків-винищувачів, близько 100 льотчиків-спостерігачів, а також радянських спеціалістів та пілотів.

Діяльність секретного центру в Липецьку ділилася на дві ключові складові: випробування новітньої німецької техніки та військово-технічне співробітництво між РСЧА та Рейхсвером.

До кінця 1920-х років об'єкт фактично перетворився з просто навчальної школи на передову дослідну станцію.

Де ще в Європі майбутнім нацистським асам дозволили б випробовувати запалювальні бомби на старих баржах на річці Воронеж, вивчати новітні приціли, фотоапаратуру та навігаційні системи?

Троє виснажених дітей (дві дівчинки та хлопчик) сидять на уламках біля зруйнованої оселі, символізуючи трагічний вплив війни на цивільне населення та стійкість маленьких мешканців.

Німеччина не мала права будувати військові літаки вдома, тому їх таємно розробляли на німецьких заводах, везли до СРСР під виглядом «цивільних» чи «транспортних» машин, а вже в Липецьких майстернях монтували кулемети, приціли та бомбоутримувачі. За роки роботи тут зазнали близько 20 типів німецьких літаків.

Влітку проводилися великі тактичні навчання, в яких німецькі літаки взаємодіяли з частинами РСЧА на землі, відпрацьовуючи координацію авіації та сухопутних військ.

Автобус, притулений до стіни будівлі, після німецького бомбардування Лондона в перші дні бліцкригу, 9 вересня 1940 року. 

Німецькі пілоти жили в Липецьку з дивовижним комфортом: окремі кімнати, душ, триповерховий гуртожиток для сімейних і навіть власне казино. А чому б і ні, якщо Сталін зі своїми спільниками отримував за цей «спортивний комплекс» 2 мільйони марок на рік? Зброю й детальну матчастину в розібраному вигляді в ящиках завозили морем через Ленінград під виглядом комерційних вантажів.

У серпні 1933 року, згортаючи авіашколу через нові плани Гітлера, її керівник Ґоттліб Мюллер виголосив чуттєву промову: «Висловлюємо подяку країні, чиєю гостинністю ми користувалися 8 років… Червона армія та її ВПС заступничали нашій роботі».

Сталін власноруч засіяв це поле, яке згодом зійшло кривавими загарбницькими жнивами на його ж землі. Випускники Липецька стали верхівкою Люфтваффе, яка влітку 1940-го обрушила тисячі тонн вогню на британські міста, а влітку 1941-го на Київ та Харків.

У ніч проти 23 серпня 1941 року (близько 23:00 22 серпня) відбувся перший масований нічний наліт на центр Харкова. Група з шести німецьких бомбардувальників скинула фугасні та запальні бомби, внаслідок чого було частково зруйновано житловий сектор у Плетнівському провулку та провулку Короленка, а також постраждала бібліотека університету.

У Британії сформували винищувальні ескадрильї з усіх, хто міг тримати штурвал: американці, французи, новозеландці, канадці, чехословаки, бельгійці, австралійці… Але золотими літерами в літопис цієї війни вписала себе 303-тя Польська винищувальна ескадрилья. Поляки билися з лютим героїзмом і самовідданістю за країну, яку вже роздерли Гітлер зі Сталіним. Згодом, за особистим клопотанням Черчилля, ці пілоти отримали британське громадянство.

Лондонський молочар розносить замовлення зранку після чергового нічного нальоту німецької авіації на британську столицю. Жовтень 1940 року.

Протягом 252 днів на Британію було скинуто 40 600 тонн бомб (майже половина — на Лондон). Це приблизно 160 тонн на добу. Вбито понад 40 тисяч цивільних, поранено до 139 тисяч осіб, зруйновано й пошкоджено 2 мільйони будинків.

Щоб осягнути цей масштаб сьогоденням: 160 тонн бомб на добу — це еквівалент приблизно 350 ракет типу «Іскандер» чи крилатих ракет, або 1800 «Шахедів» щодня. Це набагато перевищує нинішні вогневі спроможності російських агресорів.

Торговий лоток із фруктами серед зруйнованих бомбардуванням будівель у Лондоні 23 листопада 1940 року.

Попри щоденні нальоти та руйнування, дух британців («Blitz Spirit») зламати не вдалося.

Знову осінь. П'ята осінь жахливої ​​війни! І над нашими українськими містами безперервно виють «ієрихонські труби» ХХІ століття — сирени повітряної тривоги. Скільки ж нових адольфів та сталіних розплодилося у світі, що знову марять підкоренням вільних народів через бомбардування житлових кварталів, енергетики та дитячих лікарень!

Аналогія між дикунським Бліцом 1940 року та нинішніми намаганнями Путіна вморозити й залякати Київ та всю Україну — приголомшливо очевидна. Ті самі методи, той самий розрахунок на паніку, на зламану волю, на те, що суспільство здригнеться й вимагатиме капітуляції.

Але Гітлеру це не допомогло. Попри страшні руйнування, Британія не просто не капітулювала — вона консолідувалася, вистояла й перетворилася на непохитну фортецю.

Прем'єр-міністр зі своїми керівниками апарату в саду будинку 10 на Даунінг-стріт, Лондон, травень 1945 року.

Зліва направо: головний маршал авіації сер Чарльз Портал (Королівські ВПС), фельдмаршал сер Алан Брук (Британська армія), Вінстон Черчилль та адмірал сер Ендрю Каннінгем (Королівський флот).

Вінстон Черчилль під час найжорстокіших нальотів «Бліцу» піднімався на дах Міністерства авіації (Air Ministry) у Лондоні.

Черчилль оглядає руїни Ковентрійського собору, пошкодженого німецькими бомбами. 

Звідти відкривався найкращий огляд на вогняну панораму палаючого міста, і Черчилль спостерігав за нічними повітряними боями та пожежами. Також він нерідко піднімався на дах споруди Урядового бункерного комплексу (Cabinet War Rooms) і негайно виїжджав на згарища — туди, де ще димували зруйновані домівки.

Він стояв серед звичайних містян, обіймав тих, хто втратив усе, і його непохитна присутність давала людям відчуття: країна битиметься до кінця.

«Бліц-спірит» (дух Бліцу) об’єднав лондонців, які ночували в метро, розбирали завали й продовжували жити та працювати для перемоги. Зміна тактики Гітлера — перехід від атак на аеродроми до терору міст — дала британській авіації час на відновлення, а Королівські ВПС (RAF) розгромили загарбників у небі.

Шарж на Адольфа Гітлера. Малюнок розташований на стіні в Командному пункті Об'єднаного комітету начальників штабів (Chiefs of Staff Conference Room) в урядових бункерах часів Другої світової війни – Військових кімнатах Черчілля (Churchill War Rooms) у Лондоні.

Це була перша нищівна поразка Третього Райху, яка довела світові: міф про «непереможність» агресора — лише бульбашка.

Історія винесла свій остаточний і беззаперечний вердикт: повітряний терор ніколи не спрацьовує там, де противник відмовляється здаватися. Наш ворог може скидати тисячі тонн заліза, але він безсилий проти суспільства, яке точно знає, за що б'ється.

Читайте також:

Нобель миру на тлі руїн: як нагородження Наві Піллей розкололо світ і поставило Україну в лещата

 Мережа місцевих медіа «Громада Груп» працює завдяки вашій довірі.

 Підтримайте незалежну регіональну журналістику донатом.

Неупереджена журналістика, експертний аналіз, обґрунтовані думки. Тільки перевірена інформація на нашому сайті та в наших соцмережах.