Україна йде шляхом своєї Хресної Дороги, щоби збагнути справжній сенс страждань та випробувань на шляху до нового життя

Лімасол. Кіпр. Після  святої Літургії, присвяченої Собору Архангела Михаїла,   душпастирі  для українців греко-католиків Кіпру о. Петро Рабський  та о. Василій Захарусь провели  паломництво  «Хресна дорога моєї України». Під їх проводом віряни  Лімасола, Ларнаки та Пісурі здійснили  сходження  на  гору Ставровуні,  яку назвали на честь монастиря, що височить на вершині і з  грецької перекладається, як «Хрестова гора».

Кожний учасник ішов із символічним хрестом, випрошуючи Божий захист та необхідну допомогу для всіх потребуючих на рідній землі. Стації Хресної дороги  пролягли складною кам»янистою стежкою від підніжжя  до скелястої вершини  близько 750 метрів над рівнем моря. 

Хресна дорога за Україну поєднала євангельські страждання Христа з реаліями сучасного випробування  українців, нашою скорботою і надією.

 14 стацій  Хресної дороги, від засудження Ісуса до покладання до гробу Господнього, священники супроводжували через призму страждань українського народу, військових, поранених, полонених, біженців та родин загиблих. Засудження Ісуса порівнювали з несправедливою агресією проти України, падіння під хрестом — із виснаженням від війни, а зняття з хреста чи смерть — із оплакуванням полеглих захисників. 

«Сьогодні ми теж ідемо шляхом своєї Хресної Дороги. Україну засудили на смерть. Ми встали, взяли на себе свій хрест і йдемо за Ісусом. Падаємо, стікаємо кров’ю, приймаємо допомогу від світу. Російські солдати забивають цвяхи в наше тіло понівеченими  містами і селами. Наші рани кровоточать. Помираємо, щоби воскреснути і врятувати весь світ.  Господи! Ми йдемо за Тобою!» -  відгукуються в серці слова священників. 

Духовний  текст отців  допомагав глибше відчути біль і водночас незламність духу нашого народу в цій війні.

На стаціях падіння Ісуса під тяжким Хрестом, священники підкреслювали, що наш народ ховається в підвалах, бомбосховищах, але встає, як це зробив Ісус, і  йде далі. 

«Просимо Тебе, Господи, бути з нами в цій дорозі до перемоги, дай сили кожному з нас нести свій  хрест обов’язків і тягарів сьогодення.  Ми завжди були людьми свободи і гідності і  боролися за це! Ми й надалі йтимемо дорогою пам’яті всіх попередніх поколінь. Тіло людини можна ув’язнити, але дух — ніколи. У ці дні війни ми бачимо, як гідність протистоїть страху, віра — силі, любов — ненависті. Україна стоїть, Україна бореться і перемагає. Молімося за наших воїнів, які ціною неймовірних зусиль, виборють для усіх нас право жити на своїй, Богом даній, землі».

Попри біль кожної стації, головним лейтмотивом залишалася віра в те, що за Голгофою і смертю обов'язково настане Воскресіння — перемога життя над смертю та світла над темрявою для України.

На завершення Хресної дороги відбувся урочистий молебень біля Хреста, під час якого вірні молилися за захисників і захисниць, за всіх, хто страждає від війни, за мир і зцілення нашого народу та перемогу України.

Завершення Хресної дороги привело нас до найдавнішої і однієї із найбільш шанованих святинь на Кіпрі - монастиря  Ставровуні. 

Він ніби  «висить» на вершині конусоподібної гори.  Тут отець Василій Захарусь розповів, що   монастир, за переказами, заснувала у 327 році імператриця Єлена, мати римського імператора Костянтина I, який  встановив християнство офіційною релігією. Єлена ініціювала розкопки в Єрусалимі, під час яких знайшли  фрагмент Хреста Господнього та інші святині. Повертаючись із Святої Землі, вона зупинилася на Кіпрі, де ангели підказали їй будівництво святині. За її розпорядженням тодішній  язичницький храм Зевса, що стояв на горі Олімп, переосвятили в християнський  і назвали Ставровуні - Хрестовою горою. Однойменну назву дали і горі.

У головній монастирській будівлі знаходиться невеликий храм св. Єлени і Костянтина. Із розповіді душпастиря ми дізналися, що в монастирі є унікальна бібліотека, яка містить кілька тисяч книг і рукописів. Два храми прилягають до бібліотеки: з півночі – каплиця св. Миколая, з півдня – церква св. Спиридона Триміфунта. Частинка хреста, що дає життя, розташована всередині кипарисового хреста в срібній заплаті в головному монастирському храмі Піднесення Чесного Життєтворчого Хреста. У 80-х роках минулого століття у монастир провели електрику та водогін. Зараз це діючий чоловічий монастир, куди жінкам заборонено заходити. Тут проживає близько 20 ченців, які моляться, займаються землеробством, іконописом та виробництвом ладану. Головною реліквією монастиря є частка Хреста Господнього. Серед цікавих пам»яток, про які я прочитала в путівнику святинями Кіпру, є пам'ятний камінь, який розповідає про перебування у 1106році на Кіпрі  Данила Паломника – ченця Даниїла з Чернігівщини.  Це перший відомий прочанин із Київської Русі, який відвідав Кіпр  дорогою до Святої Землі та описав острів у своєму творі «Житіє і ходіння Данила». Його мандрівні нотатки стали найдавнішим східнослов'янським описом кіпрських святинь, географії та релігійних переказів. Найбільше враження на мандрівника справив монастир Святого Хреста на вершині гори Ставровуні. До речі, чи це і не була та перша   писемна згадка про святиню, яка офіційно  датується 1106 роком? Паломник описав кипарисовий хрест із частинкою Животворящого Древа, згадав про мощі багатьох місцевих святих, зокрема, святителя Єпіфанія Кіпрського, апостола Варнави та святого Зенона, ініціювавши давні духовні та культурні зв'язки між Київською Руссю і Кіпрською православною церквою.На території монастиря є освячений  пам'ятний знак на честь 900 річчя  прибуття ігумена з українських земель  на острів.

Намоленим місцем біля підніжжя монастиря є церква  Всіх Кіпрських Святих. Професійна гідеса  Льоля Філімонова  розповіла, що цей невеликий хрестоподібний храм із куполом, присвячений  апостолам, ієрархам, преподобним та мученикам, всім святим, які народилися, жили або прийняли мученицьку смерть на Кіпрі. Серед них свята рівноапостольна цариця Єлена, великомученик Георгій Побідоносець та великомучениця Варвара. Тут паломникам можна  помолитися та вклонитися  небесному покровителю Кіпру Варнаві, апостолу Павлові, євангелісту Марку, які  мали місію на Кіпрі  проповідували та навертали у християнство.

Є образ  святого праведного Лазаря, першого єпископа сучасної Ларнаки, який ще 30 років  служив на острові після того, як Ісус воскресив його.  Храм збудований і повністю розписаний, зокрема,  відомим ченцем-іконописцем отцем Каллініком та братією монастиря.

У програмі паломницького туру було і відвідування та служба в одному із храмів, присвячених  Архистратигу Михаїлу. Ми переїхали в Монастир Архангела Михаїла в Монагрі, заснований ймовірно у VII столітті. 

У храмі отці провели  урочисте богослужіння, а прочани звернулися до святого з молитвами про мир, здоров’я та захист родини. Отець Захарусь, розповідаючи історію свята,  встановленого у IV столітті на Лаодикійському соборі, сказав, що  за вченням святого Діонісія, існує дев’ять чинів ангелів: від серафимів і херувимів до архангелів і ангелів. Усі вони об’єднані у небесний собор на чолі з Михаїлом. У ранньому християнстві існували помилкові уявлення про ангелів як про окремих божеств.

 «Вважається, що саме Михайло переміг занепалого ангела диявола з його підданими. Він скинув їх з небес до пекла. З того часу Михайло вважається головнокомандувачем небесного воїнства та символом перемоги добра над злом. Його шанують як захисника воїнів, рятувальників і всіх, хто стоїть на сторожі справедливості», - сказав священник.

 

Паломники, виливаючи у молитвах  біль і страждання, просили   Архістратига Михаїла, як покровителя України і Києва ,  про закриття неба над українськими містами та збереження  родин від обстрілів і біди, про  швидке одужання для травмованих, звільнення полонених і повернення додому викрадених дітей і всіх, хто був змушений покинути рідну домівку.

Шлях паломників завершено, але молитва за Україну, справедливий мир і нашу перемогу  триває — у кожному серці та в кожному новому дні.

Світлини Свiтлани Ротi